"Тож ходім. Ходімо, браття, розкажу, ходімо, сестри, я вам покажу.."(с)

[an_tares]

То була вже друга спроба дістатися Відра, і знову невдала. Відро - це таке лісове озеро під Києвом, між Конча-Заспою та Чапаївкою.
Отож, з Кончі-Заспи, (гм, наче, має бути ж не так далеко?) ми хоробро поперли на північний захід, та згодом натрапили на болото. Вузька доріжка у плавні з кимось викладених колод в очереті у людський зріст, обірвалася у тихе плесо прозорої води, біля сухих стебел весело виблискували на сонці вибілені порожні мушлі ставковиків. Отже, навпростець не вийде, і тоді ми вирішили (я - гЭній цілеспрямування!) обійти його з півдня! Здавалося б - чому б не продовжити валити на північ в передбачуваному напрямку озера? Але ні. Чи мені в той бік краєвиди здалися мальовничішими, чи ще яка невидима сила за шось укусила...
Та минула година і пару кілометрів, а болото й не думало минати. Потроху ставало зрозумілим, що Відра сьогодні не буде. Гаразд, змирімося, браття. А що ж тоді буде, як не буде Відра?
Ми вкотре не знайшли Відро, та знайшли дещо інше.
Якщо перелізти поваленим деревом через потічок і прямувати далі й далі, поки не зникнуть найменші людські стежки, і густішає до майже повної непролазності вітролом, а на землі з'являються витоптані лежанки диких тварин, десь поряд шубовсне у воду видра, налякана людськими кроками, там буде отой самий "зачарований світ" з ранньої творчості "Тіні Сонця" (зараз вони вже такого не роблять, давно не роблять...), ота краса і таємничість болотного краю, де живуть мавки і русалки.


















"Світ той невіданий, Кимось навмисне дарований бісу". Тепер я точно знаю, де він.