an_tares | Reading

Континуум (10)

«Як і будь-який вампір…» - ці слова стирають з мох вуст посмішку.

З вітальні чується бій годинника. Звук на диво знайомий. Пам’ять малює мені величезного старовинного годинника, який колись стояв на підлозі і майже сягав стелі, його важкий маятник розхитувався повільно, а короб був зроблений з темного дерева з вишуканою різьбою, яка здавалася такою ж стриманою і загадковою, як і звук бою, і повільний відлік секунд.

Чесно кажучи, я досі не роздивлялась навколо, наче увага була зосереджена десь всередині мене самої, тому я встаю і іду у вітальню. Годинник дійсно притулився у кутку, нагадуючи шанобливого дворецького, який не має звички багатослів’я. Кинувши погляд на годинник я повертаюсь у столову, знову сідаю за стіл і наливаю другу чашку чаю.
( Read more... )

В порядку нагадування, коли і як все починалося, так би мовити.

20.02.2014, коли януковічь ще був собі в Києві, почався "кримнаш", а згодом - російське вторгнення на Донбас. Читаємо мого улюбленого блогіра і екс-гавнакамандующєва вайскамі Наворосєі, графа Ігаря Іванавічя Диркіна-Защєканского. Кстаті, а гдє он? От жалко пацана... :(((

Що цікаво, рада фєдєрастіі дала дозвіл на застосування військ в Україні лише 01.03.2014. Тобто, юридично можна стверджувати, що хуйло перевищило свої повноваження, оскільки з 20.02 по 01.03 воно не мало права застосовувати війська рф за межами рф. Нагадайте, скільки російських юристів тоді чи пізніше підняли це питання?..

Це все, що нам треба знати про юридичну науку та стан правосвідомості нарасіі.

24.02.2022 війна, яка до того була здебільшого гібридною, просто перейшла в повномасштабну фазу. Хоча за відчуттями, звісно, АТО/ООС були в іншій геологічній епосі.

Watch on YouTube

Продовжуємо сіяти бавовну та утилізувати хробачню, хунтани. Стільки, скільки буде треба. До Перемоги. І байдуже, що там думають моральні виродки на мацкві чи деінде.

Бережіть себе, піклуйтеся про одне одного, тримайте зброю змащеною, ноги в теплі, а голову холодною (міндічі, переговорна їбанина, піріміріє за два тижні, вибара вже в травні, оце от усе, ага).

Пам'ятайте: ми біжимо марафон, а не спринт. Наша війна - екзистенційна, тому легкого шляху немає.

Працюємо, Хунто!

Current Location: Frontline of the Russo-Ukrainian War
Current Music: ArtistryFree - Dawn of the Gods / Deception Point

Вдруг интересно кому:
https://www.gov.il/ru/pages/fm-saar-speech-at-unsc-meeting-18-2-26?fbclid=IwY2xjawQKzCxleHRuA2FlbQIxMABicmlkETJ3RmdId1U2MzVGVnZpZ0VDc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHmkyDrc037U8qG9OUy9orANQmTufJTfkVK6ErkrcTI-MrmhkHM1rRKNRzC3n_aem_3JNHky1LdWgDmX21pzyyBg

добрий вечір вам, малята

Здається, що все ж таки намагання поліпшити стан організму мають якийсь результат.

Я почала думати про завтра і будувати плани, хоча б на літо. Поліпшився настрій. Є якійсь бажання. Це все добре.

Приємно знову відчути своє тіло і зрозуміти, що рухатися стає легше. Можу деякі вправи робити краще. Бо іде якийсь розвиток. суглоби і м'язи не такі кам'яні, як були. Статіни статінами, але їх вплив на суглоби можна зупинити і відновити нормальний рух, який був ще до інфаркту.

Завжди приємно відчути результат своєї роботи.

Доречі, Жук перестав плакати вночі, бо потепліло. Став краще їсти. Це теж тішить. скоро все розтане у дворі, собакам стане легше пересуватися.

Юкі дуже жахається, якщо поблизу прилітає і вибухає. Тоді треба виходити і заспокоювати. У декого в містечку собаки зривалися з прив'язі. А Жук нічого, не сіпається. А от від холоду плаче, хоча у нього така шуба, що можна взагалі в снігу спати. Але старість...в ній радощів мало, хоча він тримається.

тримаймося

У моєму 35-тисячному місті відносно нещодавно, з 2020 року, з'явилось аж два гіпермаркета — "Епіцентр-К" і "Сільпо". Це вже само по собі було незвично, адже житлової розбудови немає. Але я ще більше здивувався, коли в 2024 році розчистили пустир біля Молодіжного ринку, на якому розташовувалось напівстихійне "продовження" базару, гаражі, звалище сміття та приватний житловий будинок. Ну а в 2025-му розпочалось активне будівництво торгового об'єкту. Від котловану до готової будівлі, з благоустроєм навколишньої території, впорались за рік(!). На мою думку, це дуже швидко.

В процесі будівництва губився у здогадках, що ж це буде. Спочатку навіть думав, що буде житлова багатоповерхівка. Потім — що буде гіпермаркет. Бо будівля величезна. Припускали, що може бути "Novus", чи "Ашан". Однак ближче до відкриття стали ширитись чутки, що туди переїде "Фора", яка розміщувалась у торговому центрі "Квартал", поруч. Втім, правда виявилось трохи інакшою — коли змонтували вивіску магазину "Eva", стало зрозуміло, що це буде не гіпермаркет, а торговий центр.

1. Новий гіпермаркет виявився торговим центром з дивною назвою "Молодіжний style". Незрозуміло, причому тут "стиль". Та й адреса новобудови — не вулиця Молодіжна, а вулиця Гоголя(!). Фактично він запрацював з нового року. Ну а "Фору" відкрили 14 лютого.

Якби я жив у Києві, то цій події не придав би значення. Але для Боярки новий торговий центр — це новина загальноміського значення. Тож вирішив висвітлити її у своєму блозі.
( Читати більше (+38 фото)... )

ну, шо, малята

я живая, я є, я тут.

Написала собі мантру і починаю її оцими самими словами: я живая, я є, я тут.. Кожного ранку.

Коли я щось добре починаю, то завжди трапляються обставими, які намагаються примусити мене кинути те, що почала.

Так і тут. Три дні під вечір чи опівночі починала боліти голова дуже сильно, як при мігрені, тиск при цьому підвищується не набагато. Два дні пила аскофен, але неможна ж стільки аспірину підряд. Почала робити масаж вух, шиї, плюс спазмолітик. Принишкло. Намагалася не дати розгорнутися панічній атаці, бо тоді швах.

Сьогодні ходила "дихати", годину ходила дихала. Дуже була рада, що останній учень захворів і не прийшов. Бо відчула, що треба відпочивати. Нагодувала собак, зробила шишонівські вправи. А ще стала робити вправи на полібшення рівноваги. Потішила себе, що не все так погано. Та й після вправ перестала крутитися голова. Це так само було дуже позитивно.

Рішаю задачки для НМТ, вже майже всю збірку перерішала. Добре, що записую, бо через день-два не пам'ятаю, і можу замислитись над рішенням, що вже зроблено і записано.

Почала знову Дуо. Поки тільки французьку, там підтягну інші.

Таке життя, любіть його ніжно.

лирично еще бывает

Watch on YouTube

беги

Watch on YouTube

Континуум (9)

Едвард дивиться на мене так, як дивляться на дітей, що запізнюються на сніданок. Зі столової доноситься аромат випічки, і я точно знаю, що це мій улюблений м’ясний пиріг. Звідки знаю? Загадка. Але знаю напевне, і мої сподівання побачити цей кухарський шедевр у виконанні Едварда справджуються. Поки я доходжу до столу на моїй тарілці вже парує добрячий шматок пирога і лежить гірка овочевого салату. Все як я люблю. Я всміхаюсь Едварду і шукаю поглядом склянку з мінералкою, яка миттєво з’являється поруч. Мене вже це не дивує. Дивує те, як швидко я звикаю до незвичного.

Едвард не сідає за стіл, а продовжує своє чаклунство біля плити. Мабуть буде ще й солодке. Коли тарілка стає пустою, її місце займає інша з вишневим тістечком, біля якої виникає прозорий чайник з фруктовим чаєм всередині і прозора чашка. Це теж моє вподобання, я віддаю перевагу скляним чашкам, щоб милуватися кольором напою. Мабуть, Едвард знає про мене все і ще трішки. Їсти мовчки не в моїх правилах, хоча після візиту Рейні мої думки настільки хаотичні, що я не знаю, якій віддати перевагу, так багато про що є сенс спитати у Едварда, спина якого майже промовляє про очікування від мене запитань. І я витягую з купи питань перше-ліпше.

- Скажи, Едварде, а чому я була в шлюбі аж двічі? Мої чоловіки мене кидають чи вмирають?

Насправді я навіть не знаю, чому я питаю саме про це, хоча можна було задати більш цікаве і, головне, потрібне питання. Едвард, не повертаючись до мене обличчям, відповідає так, як відмахуються від нав’язливих питань дитини.

- Ви б були у шлюбі набагато більше разів, міледі, якби доля цього забажала.

Отакої! Невже я настільки легковажна? Наступне питання не злітає з моїх вуст, але Едвард продовжує.

- Перший раз ви просто закохалися, але це було не справжнє кохання а експеримент, на вас випробували старовинний артефакт.

- Я була піддослідною мишою?

- Так. Це було жахливо. З обох сторін.

- Це як? Миша загризла експериментатора?

Мені стало смішно, але я куснула тістечко, а сміятися з тістечком в роті було більш ніж незручно, тому я просто посміхнулась , очікуючи відповідь Едварда.

- Ви вчинили, мабуть, гірше, бо застосували закляття, яке не можна зняти, і містер Фарел Фелан був приречений все життя провести в муках нерозділеного кохання. А далі сталося те, що затьмарило взагалі все попереднє.

Я ковтаю шматочок тістечка, щоб не вдавитися ним від сміху, і, наливаючи в чашку чай, питаю:

- Що ж може бути ще жахливішим?

- Ви пішли в Башту, до Таера, і обміняли свій час на те, щоб з Фарела зняли закляття.

- Що я обміняла? Який час?

Едвард зітхає і дивиться на мене, як на хвору або на людину, яка тільки-но прокинулась від літаргії. Хоча я дійсно, мабуть, недалеко відійшла саме від такого стану, бо ніякого Таера я не згадую, як і ім’я Фарел Фелан мені ні про що не каже.

- Час свого життя. Таер так грається, я вам нагадаю, що у нього можна замовити виконання бажання, але за це володар башти забирає час. Взяв і ваш. Ви вийшли звідти майже наприкінці свого життя, тобто дуже старою.

- Едвард, не смішіть мене, я ж дивилася в дзеркало у передпокої. Мабуть хтось повернув мені мій час, або ваш Таер просто схибив , роблячи цей фокус.

- Ви праві, вам дуже повезло, Генріх не міг залишити вас у тому стані, і він вас врятував.

Я роблю великий ковток гарячого і дуже смачного чаю і перепитую:

- Так це він повернув мені мій час?

- Ні, з Таером так не працює. Генріху прийшлося обміняти ваш час на свій. Він би і не умовив Таера, але хто не забажає мати ще одну вічність у загашнику?

Оце так. Вбивця моєї матері врятував моє життя. Я відсуваю пусту чашку і додаю:

- Виявляється мій добрий друг Генріх багата людина, якщо може розрахуватись вічністю.

Едард повертається до мане, тримаючи в руках невеличку тацю з фруктами.

- Як і будь-який вампір, міледі

Ну, от

Колись мені казала моя сусідка, що був рік, коли біля порогу стояла вода.

Так от сьогодні Петрович вийшов, а в лівневій канаві, що наше обійстя обіймає, повно води, як у річці. По містечку місцями справжній потоп по вулицях. А пройшов тільки дощ, правда зливою і довго.

Вчора було слизько дуже, так Петрович одводив мене на службу і зустрічав. Співала сама, бо у напарниці прорвало трубу в кухні, лагодили.

А коли йшли назад, то Петрович йшов дуже швидко і тягнув мене за собою, і щось у хребті таки зрушилось, ніч майже не спала, так боліло. Правда мазь була, прийшлося мазати, щоб вщухло хоч на деякий час. Ранком поробила вправи, а потім таки закинулась обезболкой, бо не витримати. Зараз після вправ буду лягати, так само прийдеться мазилку тримати поруч, про всяк випадок.

Зі смаком читаю Гру Престолів. Мартин геніальний.

Таке життя.

Любіть його ніжно

чилл

Watch on YouTube

Posted by free_catalunya

https://interesniy-kiev.livejournal.com/4563966.html

НАЙДАВНІШЕ СЕЛО УКРАЇНИ ДЕМИДІВ ТЕПЕР З «П’ЯТАЧКОМ»
Яка ж бо багата і щедра на історичні події наша історія, яка казково неповторна наша земля! Так і здається, що за кожним поворотом дороги тебе чекають нові відкриття і манять у минуле давні оповідки, щоб розкрити силу і глибинну суть української нації. Дотик до них щоразу змушує дивуватись, дає наснагу і право пишатися землею, яка тебе зростила.
Сільськогосподарська компанія «Нива Переяславщини» не може похвалитися численними подорожами просто з туристичною метою, бо не в тому наше призначення. Але кожного разу відкриваючи новий магазин, ми намагаємось зрозуміти село і людей, для яких працюватимемо, бо тепер ми не просто гості чи сусіди, ми майже рідня, тож маємо знати, що за люди нас приймають, із чого народились і виросли, чим живиться їх коріння, що вони дали світові і як ми можемо їм прислужитися, аби тільки додати сили цим місцям.
Село Демидів, що у Вишгородському районі, має що розповісти подорожньому. Бо ж засноване у 1026 році, тож у вересні цього року відзначатиме своє перше тисячоліття.
Треба сказати, що судилася селу героїчна доля, в усі часи воно було форпостом столиці, бо ж розташоване всього за 35 кілометрів від Києва. Там, де річка Кізка впадає у річку Ірпінь і де розлило свої води Київське водосховище і розкинулось мальовниче поселення.
Стародавні кургани, яких близько 200 та вали колишнього давньоруського міста Городця. Тут тисячу років тому поклали край міжусобицям великий князь Київський Ярослав Мудрий та його брат Мстислав. Тут скликав на раду князів у боротьбі проти половців великий князь київський Володимир Мономах. Тут княжив вигнанець Києва Юрій Долгорукий. Княжа доба лишила по собі значні відбитки на цій землі.
Немало лиха наробила і монголо-татарська орда, а то тому оселилися тут вельможі Великого князівства Литовського. Від Литви Демидів переходить до Польщі. Настраждалася земля наша від завойовників, кожен прагнув таку красу завоювати. Але волелюбний дух щоразу проривався. Під час визвольної війни Богдана Хмельницького тут сформовано козацьку сотню. Такий вже характер у жителів Демидова, що коритися чужій волі не хотіли й не могли, свобода-бо у них в крові. Тож новітні завойовники зі сходу також не зуміли їх скорити.
25 лютого 2022 року у село зайшли російські окупаційні війська. Це був найкоротший шлях наступу на столицю, ворог міг просто пройти через три села й опинитися в Києві на вулиці Богатирській.
Того ж дня українські війська підірвали дамбу на в'їзді у Демидів, біля села Козаровичі, та міст через річку Ірпінь, щоб зупинити ворога. Протягом години військові принесли на дамбу кілька тонн вибухівки, підірвали її та унеможливили прохід ворога та перекидання понтонів через річку Ірпінь... Все має свою ціну... Село Демидів затопило, але оті всі кадрові російські військові з обіцянкою солодкого путінського життя, їхнє БМП не змогло сунути на Київ. Бо затоплення села стала по факту ще одним рубежем (водним) для ворога. 1 квітня Демидів повернувся під контроль українських військ.
Отака велична історія невеликого українського села, що пожертвувало собою і пішло під воду, щоб ворог не дійшов до столиці. Бо краще жити у воді, ніж з орками під боком.
Зараз село оговтується, має ще багато проблем, не зійшла вода з городів, але все то буде подолане, нам головне з ворогами розібратися. Тепер і ми стали його частиною і немало з того пишаємось. Хочемо бути не лише сусідами, а вірними побратимами Демидову. І віримо, що все у нас попереду!
«П’ятачок» уже відкрив свої двері для відвідувачів на вулиці Київській, 53. Тут вас зустріне наша господиня Олеся Жук і допоможе обрати м’ясце чи ковбаску на ваш смак. Чекаємо на ще одного продавця.
Працюємо щоденно з восьмої години ранку до сьомої години вечора.
Дякуємо чудовим людям за стійкість, щасливі, що стали частиною родини й готуємось до тисячного ювілею Демидова!