The first cry, the last breath - we are born to die

( а замість того... )

«Далі за бетонними блоками починається свята територія. Це – храм, і нехай, навіть, якщо не вашої віри, тож ставитись до нього потрібно, як до храму». (Хоча, як на мене, то всякий ліс, і річка, і озеро, то храм). Словом, сувенірів не брати, багаття не палити (пфф, та й не збиралися, досить з мене «жерепу», я вже застарий для цього лайна, тепер в нас є пальник!), міським бидлом не поводитись, на Марків шпиль не лазити (у піщану ямку під ним - також), бо Марків шпиль простояв тисячі років всупереч війні та ерозії, а от туризму не витримає. Скіф, хранитель цього місця, розповідає правила. Про «міське бидло» то вже мої слова. Освічений та мудрий Скіф, звісно, так не скаже.
( Задовго до козаків )

Цього разу ми «як слід готувалися до походу»(ТМ). Цього разу ми, дідько його бери, підготувалися так, як не готувалися навіть у Карпати. Ми роздрукували мапи з відмітками ключових орієнтирів, зоряного неба, ми взяли з собою лише найнеобхідніше і найлегше, боєць забезпечення навіть роздобув культурний GPS-навігатор, небачена розкіш! (Але це все все одно не допомогло - спойлер). Бо ж місцевість, що нас чекала, має славу не менш дикої та загадкової. З мінливою топографією, не надто картографована, повна аномалій, з практично відсутньою інфраструктурою (у Великому Букрині, куди, принаймні, два рази на день хоча б ходить транспорт, центр цивілізації, магазин, являє собою абияк склепану жерстяну халабуду незрозумілої конструкції, схожу на щось середнє між вагончиком та гаражем, залатану арматурою у такій формі, ніби її зварював павук під кокаїном, під ній на землі серед сміття валяється обламана табличка з написом «хліб продається по вівторках і четвергах») та поганим мобільним покриттям, майже незаселена. Неповторне поєднання всеохоплюючого панування лісів і трав, Дніпрових круч, високих урвищ над плесом несправжнього моря, «чорнобильської зони» та старовинних цвинтарів. Місце, де лишили слід декілька культур, що сформували нас, південний форпост Київської Русі, святе місце, духовне серце України та козацької слави – Букринський півострів.
( Не доїхав цього року до Карпат? На тобі Букрин! )

Окрім прославлення козацького минулого, яким тут пронизане наскрізь усе, у Каневі є нагадування і про інші війни, не такі віддалені у часі, і дань пам'яті іншим героям. Меморіал ліквідаторам-чорнобильцям, парк Слави, традиційний танк/гармата на постаменті - так, і гармати, і літак, і танк, та й не один, а ще бронепоїзд.
( Канів і танки )

Нікуди не поспішати; Якщо дістав гуркітливий котел столиці, то це сюди.
Зараз тихе невелике містечко із запаморочливою природою дніпровських круч, у якому немає великих ТРЦ, будинків вище 9 поверхів, а по вулицях досі ще їздить багато "жигулів", таким мирним і неквапливим було не завжди. Насправді Канів - сповнене гідності, справжнє місце сили з багатою та дуже давньою історією.

( місце сили )

Навідміну від "Скель Довбуша" під Бубнищем, де славнозвісний опришок за життя ніколи не бував, отут, в районі Криворівні-Верховини-Яворова-Косова, його загони і діяли.
Довбушеві комори - це комплекс скельних останців на вершині Довбушанка гірського масиву Синиці. Глибока (20 м) ущелина шириною 4 м та довжиною 70, що утворилася внаслідок розколу навпіл великої скелі, ще за льодовикового періоду. Серед місцевих жителів побутує легенда, ніби Довбуш саме тут ховав свої скарби, хоча у задокументованих джерелах є його власна відповідь на це питання: «В полонинах у Чорногорах. Бог знаї, я знаю, земня тим буде користуватиси, а не люде». Проте розмови за скарби на Синицях аж до минулого століття не давали спокою шукачам пригод, настільки, що навіть спричинили трагічні випадки.
( Язичницьке святилище, скарби, Вартовий, хвіртка на Той Світ і назад )

Генерал Петро Федорович Сабуров був намісником Катерини ІІ на Слобожанщині, а його розкішна резиденція "на сімнадцяти десятинах землі" (тобто десь приблизно 18 з половиною гектарів) облаштована у затишній зеленій місцині. Це тепер, вулицею їздить трамвай, навпроти розташований великий ТРЦ, а ще далі житлові масиви тільки починаються, за київськими критеріями, я б ризикнув назвати район "ну майже центром", а більш, як 200 років тому, він знаходився за 3 км від міської межі.

( за білочкою і далі )

...могло б бути місцем дії типового західного телесеріалу про купку диваків із незвичайними здібностями, що непомітно протидіють вторгненню злих сил, які надумали прорвати завісу між світами саме тут. Тільки з місцевим колоритом.
Воно схоже на типовий сон "загубленого покоління 80х" на пост-радянському просторі, для когось це їх буденна дійсність, воно живе і звичайне, схоже на багато інших таких самих.
Подібні "сусідні райцентри за рогом" зазвичай не розглядають у якості туристичних об'єктів, не їздять на екскурсію з столиці, не там шукають нових вражень, не планують подорожі вихідного дня, але. Щось же у них є?

( Щось неодмінно має бути. )