![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Весна прийшла цього року, наче перевірка з КРУ - рано і несподівано. Тож коли на початку лютого вжарило +7, першого ж сонячного вихідного закортіло по лісам непролазним, та пустирями неозорими, замісити багнюки чоботами кілометрів десь із надцять виповзти погріти кістки хоча б у найближче передімстя. На думці вже давно були ДОТи південної частини Київського укріпрайону, деякі з них я навіть бачив, але ж їх більше, і завжди хвилююче натикатись посеред лісу на пам`ятку Другої Світової. Та мого ентузіазму тинятися чигирями по коліно у розмоклому снігу чомусь не розділили, тому замість пам`яток Другої Світової було вирішено піти подивитися пам`ятку жлобству та корупції на місці знищеної пам`ятки скіфів - Хотівське городище.
Хотівське городище - найпівнічніше з відомих городищ скіфського часу, датується приблизно VI століттям до нашої ери. Десь південніше, через пару морів, у той самий час переживала пік свого розквіту "Афінська держава", розповсюджуючи світоч грецької античної цивилізації. Скіфське городище, розташоване біля села Хотів, являє собою високе плато, оточене долинами струмків, вздовж плато проходить земляний вал, що зберігся лише частково. Статус археологічної пам`ятки національного значення не вберіг її від розкрадання та незаконної забудови, і нині на місці північної частини городища, найціннішої з точки зору насиченості культурного шару, стирчить помпезний палац жлоба, сором`язливо обізваний "диссонуючою будівлею" на сучасних планах. Це так, "двома словами, що там подивитися". Судячи з фото в інтернетах, принаймні, має бути гарний краєвид зі сторони села на те, що ще лишилося. Та, забігаючи наперед, скажу, що і його ми не побачили, а побачили замість нього казна-що, як завжди і буває, коли не "готуєшся нормально до походу"(с).
Здавалося б - Хотівське городище, логічно їхати до Хотова, а там або місцевих спитати, або навмання, ну скільки там того Хотова... І не сказати ж, що не дивився перед тим до нього дорогу, та де були мої очі, от питання. Першу підозру викликало те, що місцеві у маршрутці нічого про "городище" не знають. (Бо насправді те городище на самій межі з міською смугою, і слід було не їхати у Хотів, а йти з Києва).
У центрі Хотова є автобусна зупинка, базар, МАФ, якийсь місцевого рівня "ТЦ-кав`ярня-перукарня", подерте оголошення "позбавитись від депресії за дві години", і напис "сява хуй" поряд з ним. Щось у мені згадує про бачену на екрані монітора дорогу (хоч я сам про те і близько не здогадуюсьхто сказав, що я взагалі притомний?), починаю вести вниз по центральній вулиці у бік Києва. Лише вийти за село, і десь там і буде городище, скільки того Хотова. Але народ вже знає, як-то воно - довіряти дорогу мені, і починає підозрювати, що діло пахне дурними кілометрами боліт і багна з цієї миті щось пішло не так. Або ж я взагалі веду просто не в тому напряму! Що робить сучасна людина - вона зупиняється і втиче у смєрдфона. А смєрдфон показує, що таки так, дивись же, ми йдемо у протилежний бік, а городище - воно он дивись де! Пара кілометрів на південь по дорозі на Круглик. (Аж біля Круглика?! Нє, ну... Але ж не будеш сперечатися із тим, що в інтернетах написано, коли з аргументів - лише власний підсвідомий орочий gps десь трохи нижче спинного мозку). На 180, значить, на 180. І насправді "щось пішло не так" з цієї миті.
Сонечко навіжено лупить крізь лисе гілля, розбитою дорогою по калюжах автівки шмигають, мов дурні. Он вже показався і сільський цвинтар на горі. До речі, на ньому ще збереглися старі дерев`яні хрести.
Під самим Кругликом у лісі серед дерев проглянуло щось схоже на земляні вали, але то виявився ДОТ 151.
Хотівське городище - найпівнічніше з відомих городищ скіфського часу, датується приблизно VI століттям до нашої ери. Десь південніше, через пару морів, у той самий час переживала пік свого розквіту "Афінська держава", розповсюджуючи світоч грецької античної цивилізації. Скіфське городище, розташоване біля села Хотів, являє собою високе плато, оточене долинами струмків, вздовж плато проходить земляний вал, що зберігся лише частково. Статус археологічної пам`ятки національного значення не вберіг її від розкрадання та незаконної забудови, і нині на місці північної частини городища, найціннішої з точки зору насиченості культурного шару, стирчить помпезний палац жлоба, сором`язливо обізваний "диссонуючою будівлею" на сучасних планах. Це так, "двома словами, що там подивитися". Судячи з фото в інтернетах, принаймні, має бути гарний краєвид зі сторони села на те, що ще лишилося. Та, забігаючи наперед, скажу, що і його ми не побачили, а побачили замість нього казна-що, як завжди і буває, коли не "готуєшся нормально до походу"(с).
Здавалося б - Хотівське городище, логічно їхати до Хотова, а там або місцевих спитати, або навмання, ну скільки там того Хотова... І не сказати ж, що не дивився перед тим до нього дорогу, та де були мої очі, от питання. Першу підозру викликало те, що місцеві у маршрутці нічого про "городище" не знають. (Бо насправді те городище на самій межі з міською смугою, і слід було не їхати у Хотів, а йти з Києва).
У центрі Хотова є автобусна зупинка, базар, МАФ, якийсь місцевого рівня "ТЦ-кав`ярня-перукарня", подерте оголошення "позбавитись від депресії за дві години", і напис "сява хуй" поряд з ним. Щось у мені згадує про бачену на екрані монітора дорогу (хоч я сам про те і близько не здогадуюсь
Сонечко навіжено лупить крізь лисе гілля, розбитою дорогою по калюжах автівки шмигають, мов дурні. Он вже показався і сільський цвинтар на горі. До речі, на ньому ще збереглися старі дерев`яні хрести.
Під самим Кругликом у лісі серед дерев проглянуло щось схоже на земляні вали, але то виявився ДОТ 151.
