Що робити цілий тиждень в Каневі, ч.3

[an_tares]

Окрім прославлення козацького минулого, яким тут пронизане наскрізь усе, у Каневі є нагадування і про інші війни, не такі віддалені у часі, і дань пам'яті іншим героям. Меморіал ліквідаторам-чорнобильцям, парк Слави, традиційний танк/гармата на постаменті - так, і гармати, і літак, і танк, та й не один, а ще бронепоїзд.
Бронепоїзд БП-56 військ НКВД, встиг добряче повоювати та завдати ворогу немало клопоту на фронтах Другої світової, хоча на той момент його конструкція вже була застарілою, і до війни використовувалась, як учбова. Такі фортеці на колесах приймали вогонь на себе(а також наносили противнику, як же без цього), забезпечуючи відхід легкої піхоти та інших неброньованих військ.
"Борис Петрович", як називав неофіційно свою машину екіпаж, героїчно загинув, прикриваючи відхід на лівий берег частин 26-ї армії. Перед тим, з 10 по 14 серпня 1941, ще 4 доби успішно відбивав атаки, втративши можливість рухатися через знищення залізничних колій, а останнього дня, до того ж, перекинутий авіабомбою під укіс. Врешті, командир П.Іщенко отримав наказ евакуюватися, а залишки зруйнованої машини підірвали, попередньо демонтувавши з неї озброєння та прилади - все, що можна було вивезти. Згодом, за бойові подвиги, члени екіпажу отримали нагороди та підвищення.
Залізницю в Каневі після війни відновлювати не стали, а увіковічений бронепоїзд - насправді "опудалко" БП-56, тобто, макет, виготовлений на заводі аж у 1980, на честь 35-ї річниці перемоги.
Графітті, про які згадується у чужих більш ранніх записах, на ньому вже немає, вірогідно, на тлі подій останніх років привели до ладу.









(Всі знайшли коня?..)

Взагалі, Канівський музей військової техніки під відкритим небом виглядає краще (хоча і менший, звичайно), ніж в Києві, де усе огороджено, ближче не підійди, того не торкнись, руками не лапати і все таке(зрозуміло, що у великому багатолюдному місті інакше ніяк, і далеко не всі здатні відноситись з повагою, але от я особисто не збираюсь шкодити). І набагато краще, ніж в Переяславі-Хмельницькому, де експонати в просто жахливому стані. А тут, ну... Хіба зрідка трохи помальовано маркером тупими малолітніми бабуїнами дітьми. Можна до всього підходити. Ніщо і ніхто не заважає фотографувати. Можна лежати на теплій висушеній сонцем траві серед цих бойових машин на пенсії, по танку лазить малеча, синім цвіте духмяна дика шавлія, трохи далі від бронепоїзда пасеться кінь, війна десь не тут.
Але вона є. І не так вже й далеко.