![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Влаштовую собі танатотерапію.
Коли зовні +37, і світла нема, вентилятора, відповідно, нема, мобільного інтернету нема, зв'язку теж нема, я заповзаю в найглибший підвал, тут посеред довгого коридору, де по стінах тягнуться-в'ються якісь труби й чорні кабелі, точно як у тонелі метро, хтось навіть поставив стільчика, а під ним валяється недопалок. Я не один такий. Сідаю, вимикаю екран, і простір зникає в цілковитій темряві, абсолютній. Заплющую очі, відкриваю очі, і нічого не міняється, темрява одна й та сама. Іноді десь капне конденсат, глухо прогуде й завібрує на вулиці трамвай, зверху пролунають чиїсь кроки або голоси, наче з якогось іншого, далекого, суєтного світу живих, а мене огортає прохолода підземелля, думки в'язнуть у ній, зупиняється все, і хочеться заснути, і не прокинутись.
Коли зовні +37, і світла нема, вентилятора, відповідно, нема, мобільного інтернету нема, зв'язку теж нема, я заповзаю в найглибший підвал, тут посеред довгого коридору, де по стінах тягнуться-в'ються якісь труби й чорні кабелі, точно як у тонелі метро, хтось навіть поставив стільчика, а під ним валяється недопалок. Я не один такий. Сідаю, вимикаю екран, і простір зникає в цілковитій темряві, абсолютній. Заплющую очі, відкриваю очі, і нічого не міняється, темрява одна й та сама. Іноді десь капне конденсат, глухо прогуде й завібрує на вулиці трамвай, зверху пролунають чиїсь кроки або голоси, наче з якогось іншого, далекого, суєтного світу живих, а мене огортає прохолода підземелля, думки в'язнуть у ній, зупиняється все, і хочеться заснути, і не прокинутись.
