Солотвино. "Не дійшовши потрібних кількасот метрів вліво".

[an_tares]

У Солотвино їдуть за "українським мертвим морем", солоними озерами, де турист не тоне, навіть як схоче.

На краю світу, от де!

Ну, гм. Тобто "на кінцевій станції закарпатської залізничної гілки", що закінчується там мальовничим постапокаліптичним глухим кутом посеред звалища.
"На румунському кордоні".
"На дохідному місці, де з середніх віків на всю Європу копали сіль", яке свого часу не оминули бізнес-інтереси тамплієрів.
"На місці доісторичного моря".
"На місці техногенної катастрофи" - бо порожнечі колишніх соляних шахт провалюються під землю. Так саме і утворилося знамените солоне озеро Кунігунда, і інші. Так сталося і з колишнім історичним центром села, на місці якого нині пустир з проваллями у землі глибиною близько 200 метрів. (Так, ніби стверджують фахівці-геологи, може статися і з частиною сучасного Солотвино, бо деякі шахти розташовані як раз під населеними районами. "...читаємо у вже згадуваному звіті Українського науково-дослідного і проектно-конструкторського інституту гірничої геології, гідромеханіки і маркшейдерської справи НАН України: “На території Солотвинського солерудника продовжують розвиватися катастрофічні зміни. Збільшення периметру і глибини провалів поблизу урочища “Чорний Мочар”, а також шахт № 7 і № 8 відбувається зі швидкістю 1-2 метри на тиждень. Головна загроза полягає у збільшенні однієї з порожнин у бік селищного житлового масиву. Якщо шахта № 9 буде залита водою до критичного рівня, це може призвести до непередбачуваних і непрогнозованих руйнівних підземних процесів” Важко сказати, наскільки це перебільшено або ні).
До Кунігунди і супутної курортної зони ми не дійшли - було обмаль часу, та й від одного вигляду знайдених в мережі фото переповнених пляжів, безлічі парканів і виключно платних всюди проходів, вже ставало не по собі.
А пустир, перше, що бачиш, виходячи з поїзда, центр і є. "Був", точніше. Якщо б взяти крутіше наліво перед закинутою водонапірною вежею, далі у завалені сміттям пустоші, назустріч сліпучому сонцю, там би трохи згодом ми і вийшли до отих двохсотметрових провалль, що на фото у репортажі за посиланням. Зараз центр громадського життя трохи південніше - якщо обійти пустку широким гаком по заселеній вулиці. Там церква, пам`ятник святому Штефану, відділення зв`язку, магазини, кафе і банкомати, школа, напівзакинутий сквер з бетонною радянською пентаграмою, карта міста з назвами на румунській, словом, необхідний цивилізаційний мінімум і навіть більше, щоб не розгубитися, навіть не маючи смєрдофону.
На карті одна позначка запалила в моїй прибитій головним болем загубленій душі дещо, віддалено схоже на "щось живе": позначка у вигляді башточки сиротливо сиділа подалі від усіх благ цивілізації і значила "залишки стародавнього укріплення". А, зважаючи на те, що про жодні "стародавні укріплення" у самому Солотвино я ніде нічого не бачив раніше... Невже ж це заповітне ВОНО - щось таке ексклюзивне, відоме лише місцевим, куди жоден кирилице-мовний юзернейм свого носа досі не сував?! (До речі, про кирилицю: після Солотвино, я, мабуть, вже не буду боятися "мовинх перешкод". "-Перепрошую, підкажіть, як називається ця вулиця?! (бабця довго мовчить) -..е..янерозуміюпоруськи" Бо так, як тут здебільшого розуміють українську, десь на тому ж рівні я й на своїй вбогенькій англійській висловитися зможу).
Та вуличка у напрямку жаданої позначки вела розбитою дорогою до отакого:

Ну не можна ж не випити кави з закладу з такою назвою. Темноокий бармен зовнішності загадкових трансильванських нащадків гуцули_дракула впевненими танцювальними рухами пробує готувати каву, кава-машинка працювати не хоче; Пара легких елегантних таких же танцювальних стусанів бездушну машину не вразила - "Момент.. У мене йє другій агрегат!". Стаканчики несуть кудись у підсобку, звідти чутно більш жваві звуки роботи кавової машинки.

Солотвинська кава на тлі радянської бетонної пентаграми.
Щодо "стародавнього укріплення", то чи ми не там шукали, чи від нього лишились самі земляні пагорби над долиною, а більш нічого... А в долині ми вже й не намагалися шукати, бо як там було "укріплення", то мало б бути на височині, а не під нею? Та стрімко підступаючі сутінки, та хвора голова... Ех, не бути мені першим, хто віднайде і напише кирилично-мовним юзерам про солотвинські стародавні укріплення. Принаймі, не зараз.