![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Генерал Петро Федорович Сабуров був намісником Катерини ІІ на Слобожанщині, а його розкішна резиденція "на сімнадцяти десятинах землі" (тобто десь приблизно 18 з половиною гектарів) облаштована у затишній зеленій місцині. Це тепер, вулицею їздить трамвай, навпроти розташований великий ТРЦ, а ще далі житлові масиви тільки починаються, за київськими критеріями, я б ризикнув назвати район "ну майже центром", а більш, як 200 років тому, він знаходився за 3 км від міської межі.
Одна з доньок генерала страждала душевними розладами, заради неї було побудовано маєток з парком подалі від міської метушні.
UPD. За іншими даними, це цілком легенда, і будував його не Сабуров, а попередній губернатор БОров (або ГОров?), а Сабурову воно дісталося вже в готовому вигляді, і ніяких доньок у нього не було, ні хворих, ні здорових, і губернатором він пробув усього рік.
(с)
Комплекс спроектований архітектором Петром Ярославським, якого ще називають "родоначальником слобожанського класицизму", за останньою модою тих часів - 1798-го року.
Незадовго по смерті генерала нащадки продали маєток міській управі, (UPD: і нащадки, ніби-то, не продавали, бо не було у нього нащадків, а по смерті єдиного нащадка - дружини, майно просто перейшло до міста) так з 1812-го садиба була пристосована під богодільню, згодом туди переведено лікарню загального призначення, а також харківський будинок божевільних, який був заснований ще у 1726-му. Протягом наступних ста років заклад поступово повністю змінив профілювання, і до кінця ХІХ ст. Сабурова Дача вже була найбільшою психіатричною лікарнею у Російській імперії.
За радянських часів лікарня продовжувала працювати, на її базі було створено психоневрологічний науково-дослідницький інститут, а через 40 років заснована перша в світі кафедра психотерапії, психопрофілактики, та психогігієни. Тут був уперше в світі застосований метод гіпнозу у якості знеболювального при пологах, а також... Сеанс танатотерапії для відомого більшовика. На початку ХХ сторіччя "червоні" на чолі з Федором Андрієвичем Сергієвим, більш відомим як Артем, облаштували у лікарні штаб підпілля. Владі стало про це відомо, і жандарми прискіпливо обшукували кожний закуток, допитували лікарів, аж доки не - за однією з версій, ватажок втік через підземелля, за іншою ж - він інсценував свою смерть, але поліція не задовольнилася одними лиш висновками експертів-лікарів, воліючи впевнитися остаточно, прослідкувавши до кінця за процесом поховання. Ну що ж, довелося їхати на цвинтар і ховати. Чекати, поки поліція піде, а тоді спішно відкопувати.
Тут свого часу лікувалися відомі люди від мистецтва, літератури, кінематографу, політики. Бував тут і Олег Мітасов, міська легенда Харкова, чиї загадкові написи на стінах з характерним повторюваним мотивом "ВЕК.ВАК.", досі розбурхують багату уяву творчих умів. Десь тут вони теж є, ті загадкові письмена рівненьким рядочком букв білою фарбою. Ну, або "були", бо могли вже замазати. Принаймні, ми не знайшли.
У якості міської клінічної психіатричної лікарні Сабурова Дача функціонує і понині. До двохсотлітніх будівель первинної генеральської резиденції додалися новіші і краще пристосовані до потреб медичної установи корпуси, щось було зруйновано Другою світовою, сквер перед парадним входом виглядає занедбано.
Якийсь характерного вигляду дядько намагався спитати дорогу до "лікарні для мужиків... Ну, де від алкоголізму лікують!". Еге, чоловіче, та звідки ж я знаю, я турист... Он на стовпі мапа висить, піди подивись, там має бути написано, де які корпуси...
Сюди тим, хто має час та натхнення на захопливу півторагодинну лекцію по темі.
До чого ж тут білочка, резонно виникає питання. А до того! Це ж вона проводила нам екскурсію. Знайдете білочку у кадрі?
У Харкові є Ейфілева вежа.Білочка покаже!
А далі наш шлях лежав якимись боковими вулицями, що теоретично мали б привести нас, через узвіз Весніна. "Божечки! Та нашо вам здався той узвіз Весніна, що ви там забули?!" Ну ги-ги, в путівнику написано. Що "романтично". Що панорама міста згори. Гієнус у відповідь знизує плечима - "тю..."
Що таке узвіз Весніна - це отакий - у нашому випадку - підйом, зовсім без надоїдливої зовнішньої реклами. Мені, як киянину, дуже, дуже дивно бачити широку вулицю з жвавим автомобільним рухом, і без реклами. Панорама міста звідти дійсно є, але по іншій стороні, а перехід казна, де, та й час такий, саме проти сонця нема на що дивитися. Ну, точніше, "я не побачу", проти сонця. Ти диви, і дійсно "тю..."
Їй передували інші вулиці, забудовані приватним сектором, і не дуже. Власне, що саме там знаходиться, ми заздалегідь не знали, прокладаючи маршрут на паперовій карті з ще старими, не-декомунізованими назвами(майже половина з яких, звісно, не відповідає нинішнім, це додатково весело), надрукованій... у Херсоні О_ОЦе знак, усе не просто так!
Це все я до чого. До клятих конденсаторів. На тижні вони були мені потрібні на роботі. А я ненавиджу радіобазари, вони взаємно ненавидять мене, та й часу перед святами не мав, то ж сидів, дорогою й думав, от приїду відпочити, а Харків мені такий опа - і підсуне десь магазин радіодеталей, але він, зрозуміло, буде зачинений, бо Великдень.
І шо б ви думали...
Радісне блакитне весняне харківське "ніщо" врешті, вивело до кладовища №13. На кладовищі №13 діловито бігають люди, із закоченими рукавами, граблями, відерцями, тацями, пакетиками для сміття. Там і сям біля могил позбирались великі компанії, обступили столи, звідти чути пожвавлений гомін, і іноді синхронне "дзинь!", а над цим усім квартет духових інструментів, жахливо лажаючи, нескладно грає "пісню про рушник" у жалобній аранжировці.
Стрімко звідти тікаючи, натрапили на
Ще білочка - це емблема харківського парку розваг ім. Горького. Того самого, що входить до десятки світових. А як двох_ідіотів(ТМ) запускали у космос, кому треба, той вже бачив.
Одна з доньок генерала страждала душевними розладами, заради неї було побудовано маєток з парком подалі від міської метушні.
UPD. За іншими даними, це цілком легенда, і будував його не Сабуров, а попередній губернатор БОров (або ГОров?), а Сабурову воно дісталося вже в готовому вигляді, і ніяких доньок у нього не було, ні хворих, ні здорових, і губернатором він пробув усього рік.
(с)
Комплекс спроектований архітектором Петром Ярославським, якого ще називають "родоначальником слобожанського класицизму", за останньою модою тих часів - 1798-го року.
Незадовго по смерті генерала нащадки продали маєток міській управі, (UPD: і нащадки, ніби-то, не продавали, бо не було у нього нащадків, а по смерті єдиного нащадка - дружини, майно просто перейшло до міста) так з 1812-го садиба була пристосована під богодільню, згодом туди переведено лікарню загального призначення, а також харківський будинок божевільних, який був заснований ще у 1726-му. Протягом наступних ста років заклад поступово повністю змінив профілювання, і до кінця ХІХ ст. Сабурова Дача вже була найбільшою психіатричною лікарнею у Російській імперії.
За радянських часів лікарня продовжувала працювати, на її базі було створено психоневрологічний науково-дослідницький інститут, а через 40 років заснована перша в світі кафедра психотерапії, психопрофілактики, та психогігієни. Тут був уперше в світі застосований метод гіпнозу у якості знеболювального при пологах, а також... Сеанс танатотерапії для відомого більшовика. На початку ХХ сторіччя "червоні" на чолі з Федором Андрієвичем Сергієвим, більш відомим як Артем, облаштували у лікарні штаб підпілля. Владі стало про це відомо, і жандарми прискіпливо обшукували кожний закуток, допитували лікарів, аж доки не - за однією з версій, ватажок втік через підземелля, за іншою ж - він інсценував свою смерть, але поліція не задовольнилася одними лиш висновками експертів-лікарів, воліючи впевнитися остаточно, прослідкувавши до кінця за процесом поховання. Ну що ж, довелося їхати на цвинтар і ховати. Чекати, поки поліція піде, а тоді спішно відкопувати.
Тут свого часу лікувалися відомі люди від мистецтва, літератури, кінематографу, політики. Бував тут і Олег Мітасов, міська легенда Харкова, чиї загадкові написи на стінах з характерним повторюваним мотивом "ВЕК.ВАК.", досі розбурхують багату уяву творчих умів. Десь тут вони теж є, ті загадкові письмена рівненьким рядочком букв білою фарбою. Ну, або "були", бо могли вже замазати. Принаймні, ми не знайшли.
У якості міської клінічної психіатричної лікарні Сабурова Дача функціонує і понині. До двохсотлітніх будівель первинної генеральської резиденції додалися новіші і краще пристосовані до потреб медичної установи корпуси, щось було зруйновано Другою світовою, сквер перед парадним входом виглядає занедбано.
Якийсь характерного вигляду дядько намагався спитати дорогу до "лікарні для мужиків... Ну, де від алкоголізму лікують!". Еге, чоловіче, та звідки ж я знаю, я турист... Он на стовпі мапа висить, піди подивись, там має бути написано, де які корпуси...
Сюди тим, хто має час та натхнення на захопливу півторагодинну лекцію по темі.
До чого ж тут білочка, резонно виникає питання. А до того! Це ж вона проводила нам екскурсію. Знайдете білочку у кадрі?
У Харкові є Ейфілева вежа.
А далі наш шлях лежав якимись боковими вулицями, що теоретично мали б привести нас, через узвіз Весніна. "Божечки! Та нашо вам здався той узвіз Весніна, що ви там забули?!" Ну ги-ги, в путівнику написано. Що "романтично". Що панорама міста згори. Гієнус у відповідь знизує плечима - "тю..."
Що таке узвіз Весніна - це отакий - у нашому випадку - підйом, зовсім без надоїдливої зовнішньої реклами. Мені, як киянину, дуже, дуже дивно бачити широку вулицю з жвавим автомобільним рухом, і без реклами. Панорама міста звідти дійсно є, але по іншій стороні, а перехід казна, де, та й час такий, саме проти сонця нема на що дивитися. Ну, точніше, "я не побачу", проти сонця. Ти диви, і дійсно "тю..."
Їй передували інші вулиці, забудовані приватним сектором, і не дуже. Власне, що саме там знаходиться, ми заздалегідь не знали, прокладаючи маршрут на паперовій карті з ще старими, не-декомунізованими назвами(майже половина з яких, звісно, не відповідає нинішнім, це додатково весело), надрукованій... у Херсоні О_О
Це все я до чого. До клятих конденсаторів. На тижні вони були мені потрібні на роботі. А я ненавиджу радіобазари, вони взаємно ненавидять мене, та й часу перед святами не мав, то ж сидів, дорогою й думав, от приїду відпочити, а Харків мені такий опа - і підсуне десь магазин радіодеталей, але він, зрозуміло, буде зачинений, бо Великдень.
І шо б ви думали...
Радісне блакитне весняне харківське "ніщо" врешті, вивело до кладовища №13. На кладовищі №13 діловито бігають люди, із закоченими рукавами, граблями, відерцями, тацями, пакетиками для сміття. Там і сям біля могил позбирались великі компанії, обступили столи, звідти чути пожвавлений гомін, і іноді синхронне "дзинь!", а над цим усім квартет духових інструментів, жахливо лажаючи, нескладно грає "пісню про рушник" у жалобній аранжировці.
Стрімко звідти тікаючи, натрапили на
Ще білочка - це емблема харківського парку розваг ім. Горького. Того самого, що входить до десятки світових. А як двох_ідіотів(ТМ) запускали у космос, кому треба, той вже бачив.
