Букринський півострів. Ера відходу.

Врешті, під горою Батурою, нас зустрів (з людської т.з. – взагалі царський, як на мене - надто засмічений, але людцям, як бачу, це не заважає) закуток біля самої води. Облаштоване місце під вогнище, рівна ділянка під намет, персональний піщаний (а не з камінням чи гострими ракушками!) пляж із чистою прозорою водою. Ого. Ні, Скіф казав, що тут вода прозора, і можна купатися, але я йому, по правді сказати, не дуже повірив, бо і в Каневі нижче за течією увесь Дніпро густо-зелений від усяких одноклітинних, і вище, біля руїн дачі олігарха, де гоцає натовп людців з тачками, шашликами, та музикою, він так само зелений. А тут – чистесенько! І які зорі над водою.
( То «купатись, чи не купатись?!» )