an_tares | Хуст

Після солотвинського краю світу, де майже не розуміють українською, Хуст був чимось теплим, звичним, і знайомим. В Хусті знову туман, і напівпусті нічні(хоч зараз далеко ще не "ніч", просто темніє вже рано) вулиці, і так само жовтим котячим оком світиться годинник на костьолі, і бруківка під ним примарно розчиняється у глибині затишних кварталів. І такий же вечір листопада, хоча минуло з тих пір три роки.
І я вже не здатен бачити якусь пронизуючу все наскрізь іскристу магію, а що Хуст - майже не змінився, ну хіба трохи на краще.

Ранок починається отак:

Біля підніжжя гори облаштували парк

Зранку -1, вдень на сонці +15.

Хтось стежить за тобою, юзернейм.

Гору, де знаходиться основна туристична принада Хуста - замок, почали "голити", видаляючи надто буйні чагарники, розвалини від них розчистили, так, що "згнилі зуби" - залишки стіни палацу і круглої башти, тепер видно здалеку, а вночі вони ще й підсвічуються. (І це добре, бо у сусідньому Королево такого не роблять, і те, що залишилось від замку Нялаб, скоро й не відкопаєш з чагарів).
Cимволом міста фортеця стала, вже будучи зруйнованою. На гербі Хуста - не "замок", а "його руїни". Навіть зображень його до того, як це стало руїнами, не збереглося взагалі, тільки штучні змодельовані реконструкції, за якими можна спробувати уявити, що саме знаходилося за оцьою стіною, на яку ти зараз виліз, юзернейм: чи палац, чи дзвінниця, колодязь, корчма, тюрма, пороховий погріб, або щось іще.

photo by

insectum_san

Всякий замок має свій кілограм веселих(або не дуже) байок, легенд, та інших історій різного процентного співвідношення напівправди і вигадки.
Легенда про воєводу Хуста, що помилково вбив свого сина, переплутавши його з ворогом, має документальні підтвердження в угорських хроніках, принаймі, якщо не драматична історія, то хоч те, що воєвода Хуст реально існував. Йому належала фортеця у 1242, коли і була зруйнована та розорена монголо-татарами.
Після цього близько 100 років місто входило в склад Галицько-Волинського князівства, а потім знову відійшло до Угорського королівства.
У фортеці змінювалися власники, замок брав участь у боях і повстаннях, тут, за часів Національно-визвольної війни Ференца ІІ Ракоці, у 1709 було скликано Семигородський сейм та проголошено незалежність Трансильванії. Після поразки війни нові господарі, австрійці, спочатку не стали відбудовувати зруйноване ніби-то за браком коштів, потім офіційно постановили "втрату стратегічного значення", і передислокували військово-матеріальну базу до Кошиць. Потім сталася та-сама гроза з пожежею у липні 1766 року, коли блискавка тричі влучила у шпилі, спричинивши вибух порохових складів. Після цього кошти на ремонт знайшли, навіть збільшили чисельність гарнізону, та тепер вже було запізно щось відновлювати, і точно нерентабельно.

На Замковій горі, окрім солдатського угорського цвинтаря, є ще, як мінімум, два. Сучасний міський, і єврейський.

Міський досить великий - займає чи не половину всього схилу, ту, що у бік від центру міста. (Ми не стали їм гуляти ~~під мелодійні звуки бензопил~~ цього сонячного осіннього дня через самий розпал заходів з благоустрою).